Одні з найстаріших богів слов’янської міфології. Частина друга

Єдність породжує Множину завдяки тому, що має дві полярно протилежні якості, представлених Чоловічим і Жіночим енергетичним Началом. Ці Начала іменуються як «Жив» і «Жива», об’єднані загальною назвою — Життя.
Жив (Жів, Ж’їв, Дій, Дий, Див, Дієв, Д’яус) — чоловіче Вселенське Начало, позитивна, сонячна енергія ЯНЬ, в грецькій транскрипції — Жив-Зив-Зев-Зевс.
Символи Жива — клинок, спис, кілок, фалос, арифметичний знак «+». Символ енергії Жива — «Зірка Чоловіка» (пентаграма). П’ятикутна зірка з вістрям вгору — символ чоловічої енергії.

Жива (Жіва, Ж’їва, Рожана, Диво-Дива-Діва) — жіноче Вселенське Начало, негативна, місячна енергія ІНЬ.

Символи Живи — коло, чаша, кільце, яма, арифметичний знак «–». Символ енергії Живі — «Зірка Дружини» (зворотна пентаграма). П’ятикутна зірка з вістрям вниз — символ жіночої енергії.

Живий, немов чоловік сім’я, виливає у Світ Життєродюче Світло Радощі і Первинний Вогонь Всесвіту (Інглію), а Жива виношує це боже Світло Життя в усьому різноманітті (звідси «жива-т-ма» — Живою створена, створювана), що оточує нас. Знання ж про Закони Інглії (закони розвитку живатми) іменується як «живаїзм» або «інгліїзм».

ЖИВАТМА — «Я» кожної живої істоти: елементарної частки, атома, молекули, мінералу, рослини, тварини, людини. Індивідуальна, неділима, частка Всевишнього Аума, яка сама світиться. Вона має розміри однієї десятитисячної частини перерізу волоса і її неможливо розрубати, спалити, або знищити іншим способом.

Прийшовши з Тваринного Царства в Людське, Живатма природно прагне отримати насолоду через свої почуття. Бо кому не хочеться солодко їсти і м’яко спати, не думати, як вижити завтра і чим нагодувати дітей? Економічний добробут потрібний для того, щоб збільшити чуттєву насолоду, а звільнення починає притягати тільки після розчарування цим тимчасовим, уявним щастям, яке приносять чуттєві насолоди.

Пройшовши усі східці духовного розвитку, увесь еволюційний шлях через мінеральне, рослинне, тваринне і людське царства, Живатма сама стає Первоживатмою-Параматмою, виливаючою (випромінюючою) живатму і таким чином створює світ власних живатм, тобто стає Особою, Батьком. При цьому вона має здатність знати усе, що знає кожна народжена нею живатма, і тому має усі три духовні якості: Вічність, Знання і Блаженство.
Кожна живатма сущого, по відношенню до Параматми, дорівнює їй за якістю, але не за могутністю. Звідси мета і завдання кожної живатми — досягти рівня Первоживатми і стати Особою.

Приходячи у Світ Дійсності, Живатма набуває плоті і можливості напрацювати Досвід — вантаж Душі, з яким вона повернеться у Світ Наві. Діяльна Душа творить Дух — енергію свідомості.

Земина (Тара, Гея, Протева, Мідгард (Серединний Світ) — онучка Сварога і донька Дажьбога, Мати родів ярийських, Супруга Тарха-Перуна, чому її іноді іменують і богинею Тарою. 
Мать-Сира Земля представляється Слов’янам, які обожнюють природу, живою людиноподібною істотою. Трави, квіти, кущі і дерева, що піднімаються на її могутньому тілі, здаються пишним волоссям... «Земля створена, яко людина», — повторюється це в дещо зміненому вигляді в одній із пізніших літописних пам’яток: «Камение яко тіло имать, замість кісток корение имать, замість жил древеса і трави, замість власов былие, замість крові — води»...
Земина загалом, безпосередньо як планета, часто іменується як Тера (Терра), а як частина планети (суходол) — Твердь, Твердиня.
Ім’я «Тера» досі звучить в таких словах, як мати — земна мати і патер — земний батько (у німецькій мові — mutter, fatter).
Земина — ідеальне місце для розвитку будь-якої живатми. Її головне призначення — бути Матір’ю Природі, постійно і безперервно породжувати (утілювати) Життя.
Недбале ставлення до Землі, забруднення атмосфери і безрозсудна здобич її природних ресурсів може образити Землю, що, як правило, призводить до повеней, землетрусів та інших природних катаклізмів.
Кожне Свято на Коло Дажьбога і Мари, або іншого бога — це і свято Земини, бо людина розглядає будь-яких інших богів лише з позиції їх впливу на Землю.
Рух Землі навколо Сонця відбувається не зовсім по колу, а має злегка еліптичну орбітальну форму, тому відстань між Землею і Сонцем постійно змінюється і в грудні воно найменше, а в червні місяці найбільше.
Разом з відстанню змінюється і кут впливу сонячних променів на Землю, що призводить до температурної різниці або, як ми зазвичай говоримо, — до зміни природних сезонів.

Лада — велика давньоукраїнська богиня весни. Свято Лади наставало тоді, коли починав танути сніг, і тривало до початку весняних робіт. Зображувалась здебільшого у вишивці верхи на коні разом зі своєю донькою Лялею та пучечком червоної калини в руці.

За давньою легендою, Лада, несучи весну на землю Оратанії, лягла спочити серед степів Тавриди й міцно заснула. Цим скористалася Мара, вона густо засіяла довкола сплячої Лади колюче терня, котре швидко проросло й забуяло. Пробудили Ладу далекі й відчайдушні моління оріїв, які благали тепла на свої рахманні ниви. Підхопилася Лада, кинулася бігти в бідний край — нести тепло і весну, але колюче терня нестерпно дерло її тіло. І там, де падали краплі Ладиної крові на землю, виростали буйні кущі червоної калини (За М. Кожухар-Плачиндою).

Міфічний образ давньоукраїнської богині Лади трансформувався у міфології багатьох індоєвропейських народів, які походять від праукраїнців-оріїв.

Мара двулика (Макош, Кошмара, Доля-недоля, Макош-кошмара, Марися, Яриня, дружина Дажьбога і Велика Бабка родів ярийських, Хранителька Живої і Мертвої води, всевидючий Провісник майбутнього).

Макош — язичницька богиня слов’ян, яка пряде нитку долі. Представлялася пізніше як домовий дух в образі жінки з великою головою і довгими руками, яка пряде ночами в хаті. Повір’я забороняли залишати на ніч кужіль, «а то Макоша опряде».
В обрядах мокриду Макошу представляла жінка з розпатланим волоссям, яку водили по селу. Їй приносили в жертву пряжу, кужіль, кидаючи їх в колодязь. Макош допомагала ткати і білити полотна, карала тих, хто працював в середу або п’ятницю. Макош — збиральне ім’я для трійці богинь, тотожних еллінським Мойрам, римським Паркам, а також Гестії/Весті, Гері/Юноні, Деметрі/Церері і Горам (Ауксо, Тало, Карпо). Пізніше її образ став шануватися як Параскева П’ятниця і Середа.

Одні вважають, що місяць — це штучний небесний об’єкт, створений із залишків колись існуючої планети, інші, що це є частина Землі, що колись відкололася. Формально, місяць є супутником Землі. Проте система Місяць — Земля унікальна і деякі сучасні вчені розглядають її не як планету із супутником, а як подвійну планету.
Як і планети, місяць відбиває сонячне світло. А оскільки періоди його обертання навколо Землі і навколо своєї осі співпадають, то місяць завжди повернений до Землі однією стороною. Така властивість Мари-місяця дала їй приставку «Дволика».
Звернене до Землі перший лик Мари вважається Яв’їм лицем і іменується як богиня Макош, а другий лик, відвернений від Землі, вважається Нав’їм і іменується як Кошмара.
Природні джерела прісної води, особливо струмки — це природна магічна сила Мари на Землі, її земне втілення. Тому Мара шанується у джерел, у річок і озер. І у воду або до води приносяться щедрі підношення Марі, щоб вмилостивити її і заручитися її підтримкою. Особливо сприятливі для таких підношень ночі, коли місяць відбивається у воді. Тісний зв’язок Води і місяця є причиною того, що обидві ці сили носять одне ім’я — Мара.
Будучи дволикою, Мара-місяць є місцем межі Дня і Ночі, Яві і Наві, місцем, де Бог Волос зустрічає Душі покійних людей і веде їх в Судне Місце (переправляє через Міжсвіття — Річку Мертвих).